Чи занадто швидка Формула 1 для книжкових хробаків?

Літературна белетристика в теорії мала б бути звичним явищем для автоспорту, принаймні, тематичні книги про Формулу 1. Кейт Вокер дослідила автоспортивну художню літературу.

До появи документального фільму Азіфа Кападії «Сенна» та художнього кіно Рона Ховарда «Гонка», які побачили світ майже один за одним, напевно було справедливим твердження, що Формулу 1 не показували в кінотеатрах.

Частина проблеми криється у давно контрольованих правах на Формулу 1 та потребі офіційного дозволу, особливо там, де з’являються камери.

Проте, світ фантастики та белетристики вільний від таких обмежень. Ніхто не контролює права на те, що видумав собі письменник. Принаймні, так було дотепер.

Але, незважаючи на усі можливості «організувати» перегони Формули 1 в екзотичних місцинах з захопливим суперництвом та відважними зірвиголовами, оповідання, засновані на таких подіях, ніколи по-справжньому не захоплювали уяву читачів.

Разом з тим, є доволі успішний літературний досвід серед нішових видів спорту – новели Діка Френсіса змальовують світ кінних перегонів.

Колишній жокей у перегонах з перешкодами написав більше 40 бестселерів-трилерів, сюжети яких пов’язані з дещо іншим паддоком. Популярна белетристика, хоч і не літературні шедеври, однак новели Френсіса були видані накладом більше 60 мільйонів екземплярів 35-а мовами світла.

То чому ж оповідання про Формулу 1 та автоспорт не можуть бути такими ж популярними?

Формула 1 вимагає дуже багато спеціальних знань

Популярність трилеру та екшену доводить, що є певна аудиторія, яка захоплюється закрученим сюжетом, а не образами. Суперництво між двома болідами має бути змальоване не менш драматично, аніж якийсь інший двобій.

Незалежно від жанру, поціновувачам вигаданих історій важлива наявність позитивних та негативних героїв, тобто тих, ким будуть захоплюватись, і тих, кого ненавидітимуть.

Формула 1 багата на таких персонажів, і оповідання могли б бути присвячені суперництву напарників, політичним ігрищам, та просто звичайній конкуренції, а також могли б грати на емоціях читача. Матеріал є, і вже дозрів для того, аби перетворитись у книжкові рядки.

І одна людина вже додала гострі відчуття у вигаданий світ Формули 1 – це Тобі Вінтсент, чия друга книга «Crash» («Зіткнення») вже побачила світ у червні, аби потрапити на очі пляжних читачів, і ті дізнались про вигадану корупції та агресивну політику під час організації, знову ж таки, вигаданого дебютного Гран Прі Москви.

Він оголив одну з ключових проблем Формули 1 – залучення до Формули 1 широкої публіки, адже шанувальники цього виду спорту звикли до його жаргону та зростаючої технічної складності Королеви автоспорту, чого не скажеш про відсторонених людей.

Навіть доволі доступний для широкого загалу текст Тобі змушений місцями пояснювати, наприклад, такі терміни як телеметрія чи диференціал.

І хоча трилери Френсіса були написані з подібною інформацією, було набагато легше пояснити читачу, наприклад, зламану ногу коня, аніж вдаватись у технічні тонкощі боліду Формули 1.

Але навіть це не може повністю пояснити відсутність Формули 1 на ринку белетристики.

В 1950-х та 1960-х роках, коли машини були відносно простішими технічно, і було легше ці тонкощі описати, навіть тоді аудиторія таких оповідань були невелика, незважаючи на усі зусилля видавництв заробити на цьому «нерозважливому» виді спорту. А авторами часто-густо виступали справжні пілоти Формули 1.

Грем Хілл, наприклад написав «The Torella Tigers» («Тигри Торелли), новелу «told to Robert Martin» («сказав Роберту Мартану»). В то й же час Майк Хоторн мав створити цілу серію гоночних оповідань, які мали б сподобатись шанувальникам коміксів Бігглс, заснованих на пригодах Карлотті Смітта.

Проте, Хоторн загинув після того, як написав два оповідання, які вже давно вийшли з друку.

Дуже ризиковано?

Пошук у Google за запитом автоспортивна фантастика чи белетристика видає вибірку новел про Формулу 1 та перегони спорткарів. Схвальні відгуки на адресу такої літератури можна прочитати тільки від читачів, які тільки і читають таку нішову літературу.

Коли Вінтсент опублікував у 2015 році свою першу новелу «Driven», то в спеціалізованих виданнях вона отримала дуже схвальні відгуки, чого не скажеш про іншу пресу.

В національних виданнях в наш час приділяється увага лише видатним або раніше виданим творам найпопулярніших письменників.

Автоспорт також не може цього запропонувати. Без можливості розголошення в ЗМІ видавництва побоюються втратити кошти на невдалих продажах.

Це зачароване коло – автоспортивна белетристика чи фантастика не може рекламуватись у ЗМІ без значних інвестицій, і навпаки. Навіть белетристика Формули 1 залежить від ЗМІ.

 

Будьте частиною чогось більшого

Написати коментар
Показати коментарі
Про цю статтю
Серія Формула 1
Тип статті Коментар
Теги toby vintcent