Хілл: Я залишив Формулу 1, бо думав, що помру

З нагоди виходу своєї автобіографії «Watching the Wheels» (Споглядаючи за колесами), Деймон Хілл згадав про свою кар’єру у Формулі 1 і своє рішення піти з чемпіонату, що було пов’язано із загибеллю його батька та Айртона Сенни.

31 жовтня 1999 року на Гран Прі Японії пілот Jordan і чемпіон 1996 року на 22-му колі заїхав на піт-стоп за заміною переднього антикрила, яке пошкодив на стартовій прямій. Але був змушений залишити перегони і, зрештою, Формулу 1.

У тому ж сезоні його напарник Хайнц-Харальд Френтцен навіть боровся за титул, а британець був блідою тінню самого себе. У той момент усе було пов’язано з його думками про смертельний кінець.

«Я хотів піти і відчував, що сталося з моїм батьком у аварії, яка тепер чекала на мене у наступному повороті, аби забрати мене, – пояснив він Daily Mirror. – Я думав, що помру».

Після 1999 року він хотів залишити Формулу 1, перш ніж звернутися за допомогою, аби позбутися своїх демонів: «Я не читав газет і не дивився перегони п’ять чи шість років. Впродовж більшої частини 2000-х років я був віддалений від усього цього.

У 2003 році я звернувся за допомогою. Терапія мене навчила говорити те, що відчуваю. Зараз іноді виникає відчуття тривоги, але це не порівняти з тим, що було раніше.

Ви опиняєтесь у точці, коли не можете знайти відповідь. Я був на концерті The Who у Альберт-Холлі, коли вони виконували «The Kids Are Alright» [З цими дітьми все гаразд], і по моєму обличчю текли сльози. Це була найбільша втрата, яка тільки могла статися».

«Неприйнятна втрата»

До речі, це також пояснює, чому він тривалий час не міг змиритись із втратою батька дворазового чемпіона світу Грема Хілла, який загинув у авіакатастрофі, коли повертався зі своєю командою у січні 1975 року з тестів на Поль Рікарі, у той час, як друзі родини Хілл гинули на перегонах.

«Це жахливе відчуття того, що постійно відбувалось на задньому плані – цей конвеєр смерті хлопців. Мій батько навіть не бажав про це говорити… Чоловіки мали прийняти цей досвід як належне. Ви не могли плакати на похованні, оскільки там збирались усі. Це не ваші похорони, але здавалося, що це загальне поховання».

Він розповів, що вперше заплакав після свого одруження: «Я показав Джорджії [дружині] могилу свого батька, коли мені було 21 чи 22 роки. Напевно, то був перший раз, коли я заплакав».

Після того, як він почав кар’єру у Формулі 1, Деймону довелось втратити напарника – Айртона Сенну. Хілл відчув усі наслідки цієї загибелі, як особисті так і суспільні: «Це було відчуття загального шоку, неприйнятної втрати. Таке вже було після смерті батька».

У роздягальні під час першого після Імоли Гран Прі Монако він механічно поклав футболку-талісман бразильського триразового чемпіона світу: «У всій цій метушні знехтували такою дрібничкою.

Коли пілот знаходиться у стані вразливості, немає сенсу йому нагадувати, що він може і не повернутися, коли залишає роздягальну перед тим, як сісти у болід».

Допомога Сенни

Між тим, Хілл стверджує, що Айртон допоміг йому у 1996 році здобути свій єдиний титул чемпіона світу у боротьбі з Міхаелем Шумахером у останніх перегонах сезону, де він зумів зберегти перевагу над німцем та Жаком Вільньовим.

«Міхаель випереджав мене, я був на межі і подумав: «В мене більше нема резерву». У своїх думках згадав про Айртона, щоб він зробив, аби допомогти, і в цей момент я наче злетів!

Це була невеличка молитва. Все, що я пам’ятаю потім, – я поїхав немов ракета. Що сталося насправді, не маю жодної уяви, але це було реально. Я ніколи більше так не «літав».

У всіх нас є цей потенціал… Питання лише у хоробрості. Хоробрість Сенни дозволяла йому їздити поза усіма можливими межами. І на хвилину я звільнився від усіх своїх страхів, які стримую нас. То було неймовірне відчуття».

 

Написати коментар
Показати коментарі
Про цю статтю
Серія Формула 1
Гонщики Айртон Сенна , Деймон Хілл , Грем Хілл
Команди Jordan , Williams
Тип статті Важливі новини
Теги autobiographie, deuil