Pirelli назвала десять найкращих сезонів Формули 1

У літню перерву компанія Pirelli вирішила оголосити перелік сезонів Формули 1, які за всю історію чемпіонату, були найкращими. То ж давайте поглянемо …

1957: П’ятий титул для Фанхіо

1957: П’ятий титул для Фанхіо
1/11

На початок чемпіонату 1957 року Хуану Мануелю Фанхіо було майже 46 років. Він вже був беззаперечним королем, з чотирма титулами, виграними за сім років з командами Alfa Romeo, Mercedes і Ferrari. Але у 1957 році він взявся за новий виклик з Maserati, за яку він вже провів два Гран Прі у 1954 році. Італійські автомобілі зіткнулися з жорстким суперництвом з боку британської стайні Vanwall, в технічному штабі якої був майбутній геній Коліна Чепмен, а також за кермом - надшвидкий Стірлінг Мосс. Проте Фанхіо почав атакувати відразу. Він зібрав ряд блискучих перемог у Аргентині, Монако та Франції. Мосс переміг у себе вдома у Великій Британії, потім Фанхіо знову зробив це в Німеччині. Мосс намагався наздогнати аргентинця під час фінальної частини сезону, здобувши перемоги в Пескарі та Монці. Але Фанхіо був другим в обох випадках, закріпивши п'ятий титул за собою - рекорд, який перевершив лише у 2003 році Міхаель Шумахер.

1964: Сьортіс виграв на останньому колі

1964: Сьортіс виграв на останньому колі
2/11

Протистояння Джима Кларка з Lotus проти Грема Хілла з BRM мало стати родзинкою чемпіонату 1964 року. Хілл виграв одразу в Монако, але потім прийшла черга хет-тріку від Кларка, який здобув перемоги в Нідерландах, Бельгії та Великій Британії: стабільність була перервана лише Деном Герні з Brabham, який переміг у Франції. Але, після літа щось пішло не так. Lotus був вражений трьома поспіль сходами, а Ferrari раптово піднялася і виграла три гонки: у Німеччині - Джоном Сьортіс, в Австрії - Лоренцо Бандіні, а у Монці - знову Сьортіс. Хілл повернувся на шлях перемог у Сполучених Штатах, а потім відбувся грандіозний фінал у Мексиці. BRM Хілла дразу зійшов після зіткнення з Бандіні на Ferrari. У Кларка стався витік мастила на останньому колі, а піт-волл Ferrari блискуче відреагував, попросивши Бандіні пропустити Сьортіса. Це означало, що Сьортіс фінішував другим за Герні, що було достатньо для здобуття титулу з перевагою над Хіллом в одне очко.

Фото: LAT Images

1965: Бездоганний Кларк

1965: Бездоганний Кларк
3/11

Кларк і Lotus розпочали чемпіонат наступного року з однією метою: зібрати всі сили та уникнути механічних проблем, які коштували титулу на останньому колі чемпіонату. І це виявився сезон, який, мабуть, найкращим чином відзеркалює, що може бути досягнуто, коли гонщик і машина працюють в ідеальному симбіозі. Технічний геній Колін Чепмен розробив машину, яка буквально була виконана під Кларка. І їх панування було феноменальним. З першої гонки року в Південній Африці до німецького Гран Прі у серпні вони виграли майже всі перегони: лише в Монако Кларк не був присутнім, оскільки перемагав в той час на Інді-500 у Сполучених Штатах. Така нищівна продуктивність дозволила Кларку здобути другий титул та повторити успіх 1963 року. 10-е місце в Монці та два сходи - у Сполучених Штатах та Мексиці - не вплинули на блиск його досягнення.

1970: Йохен Ріндт – посмертний чемпіон

1970: Йохен Ріндт – посмертний чемпіон
4/11

Ще один рік протистояння Lotus проти Ferrari. Англійська команда поклала свої надії на німецького за походженням гонщика Йохена Ріндта (який, тим не менш, мав австрійську ліцензію) - супершвидкого та інстинктивного. Після перших перемог сезону Джека Бребема та Джекі Стюарта, прийшли п'ять перемог від Ріндта між третім та восьмим етапами сезону, які дали йому гарний шанс на перемогу в чемпіонаті. В Австрії виграв Жакі Ікс на Ferrari. Але у Монці настав момент, який визначив сезон: Ріндт вилетів з траси в повороті Parabolica і загинув у страшній аварії. Ferrari все ж виграла цю гонку, але з молодим Клеєм Регаццоні. Ікс фінішував другим і виграв наступну гонку в Канаді, а також фінальну гонку в Мексиці. Але навіть при цьому він не зміг наздогнати Ріндта у загальному заліку, який єдиним посмертно став чемпіоном Формули 1.

Фото: LAT Images

1976: Вогонь та дощ

1976: Вогонь та дощ
5/11

Сезон 1976 року розпочався, як і попередній, майстер-класом від чинного чемпіона Нікі Лауди. Після перших шести гонок Лауда здавався недосяжним завдяки перемогам у Бразилії, Південній Африці, Бельгії та Монако. Джеймс Хант, який отримав лише одну перемогу в Іспанії (крім того, це було підтверджено тільки влітку після слухань керівного органу), був швидким скрізь на своєму McLaren, але, здавалося, на титул не було сподівань. Тим не менш, McLaren ставала міцніше і сильніше з кожним етапом. У Великій Британії в середині липня Хант виграв насичену інцидентами гонку, яка мала два рестарти та безліч протестів. У вересні ще одне слухання керівного органу позбавило Ханта перемоги, й її віддали Лауді, який фінішував другим на Брендс-Хетч. Але все змінилося у Німеччині. У неділю, 1 серпня, болід Ferrari Лауди розбився і вилетів назад на трек, де потрапив під іншу машину та загорівся. Австрієць був серйозно поранений, мав важкі опіки та пошкодження легенів, що затримало його в лікарні майже на 20 днів та змусило пропустити наступні дві гонки. Він повернувся у Монці на початку вересня. Тим часом Хант скористався своїм шансом. Він переміг у Німеччині та Нідерландах, а також у Сполучених Штатах та Канаді, щоб прибути до фінальної гонки сезону в Японії претендентом на титул. Ніхто не міг передбачити, що неділя в Японії перетвориться на справжню головомийку. Тривалі дискусії про скасування гонки ні до чого не призвели, і перегони стартували. Лауда вирішив зупинитися вже за пару кіл. Хант, який фінішував третім, завоював титул, випередивши Лауду лише на одне очко. А 1976 рік перетворився на історію з найбільш емоційним та драматичним протистоянням.

Фото: Uncredited

1984: Третій титул Лауди

1984: Третій титул Лауди
6/11

Ще один рік, який був на користь Нікі Лауди. Але цього разу австрієць не був з Ferrari: замість цього він приєднався до McLaren. Він повернувся до Формули 1 із британською командою в 1982 році. До цього були два титули з Ferrari, два безликі сезони з Brabham та завершення кар’єри у 1979 році. А у 1984 року McLaren поїхав і Лауда ділив перемоги лише з напарником Аленом Простом. На останній гонці сезону (першому в історії Гран Прі Португалії) Лауда дозволив Просту виграти, адже другого місця було достатньо, щоб забезпечити йому титул. Прост виграв гонку в Ешторілі, а Лауда зайняв друге місце, отримавши третій титул із перевагою лише в половину очка над товаришем по команді.

1987: Менселлу знову не фартить, Піке виграє

1987: Менселлу знову не фартить, Піке виграє
7/11

Сезон 1987 року був домінуванням Williams Honda. Це була машина, яку не можна було перемогти, а рік відзначився внутрішньою дуеллю між Найджелом Менселлом і Нельсоном Піке. Менселл мав величезне розчарування після 1986 року, коли в останній гонці сезону в Австралії вибух шини позбавив його титулу на користь гонщика McLaren Алена Проста. У 1987 році суперництво між двома гонщиками Williams досягло свого піку, коли перейшло на особисті образи, а також жорстку боротьбу. Перемога Менселла на Сільверстоуні залишається незабутньою: після неймовірної боротьби проти Нельсона Піке він виборов лідерство маневром, який став легендою. Коли команди приїхали на передостанню гонку року в Японію, Менселл був позаду у заліку і мав перемагати. Але через нещасний випадок у п'ятницю він травмував хребці і змушений був повертатися до Європи. Таким чином, титул здобув його партнер по команді і суперник Піке, який став чемпіоном втретє після двох попередніх титулів з Brabham.

Фото: LAT Images

1989: Два суперники в McLaren

1989: Два суперники в McLaren
8/11

Ще один сезон зі схожою історією: цього разу домінувала команда McLaren, яка не зважала на зусилля Ferrari. Ален Прост і Айртон Сенна поділили трофеї між собою майже однаково, а боротьба у чемпіонаті містила як особисті, так і професійні удари. В Японії під час лідирування Проста, Сенна вирішив боротися до кінця. Наздогнавши француза, Айртон намагався відчайдушно пройти його перед фінальною шиканою. Жоден із пілотів McLaren не поступився, та машини зіштовхнулись. Прост залишив болід одразу, а Сенна зміг продовжити рух і після заміни антикрила випередив усіх суперників і переміг у гонці. Але пізніше він був дискваліфікований за отримання зовнішньої допомоги, коли вибирався на трасу, і тому Прост отримав свій третій титул. Рік по тому, знову в Японії, Сенна помстився та навмисне врізався у Ferrari Проста, з яким проводив черговий титульний бій. Того разу Айртон здобув свій другий з трьох титулів.

Фото: LAT Images

2008: Бути чемпіоном кілька секунд

2008: Бути чемпіоном кілька секунд
9/11

Феррарі відстоювала чемпіонський титул Кімі Райкконена 2007 року, але у 2008 році головним претендентом став Феліпе Масса. І його битва в чемпіонаті була проти Льюіс Хемілтона з McLaren. На фінальній гонці в Бразилії Масса летів до перемоги. Коли він перетнув лінію, в боксах Ferrari розпочали святкувати. Але в останніх поворотах, дощ змусив кілька гонщиків скинути швидкість, серед них був і пілот Toyota Тімо Глок, який за два повороти до фінішу поступився місцем Хемілтону. Британець вискочив на п'яте місце всього за кілька сотень метрів до картатого прапору, і цього було досить, аби обійти Массу в заліку пілотів. Різниця склала одне очко.

Фото: XPB Images

2012: Триразовий Феттель

2012: Триразовий Феттель
10/11

Головними суперниками на титул 2012 року були Себастьян Феттель на Red Bull і Фернандо Алонсо, який їхав на Ferrari. Німецький гонщик вже вигравав титули у 2010 та 2011 роках. Іспанець, на відміну від нього, за три роки з Ferrari втратив у 2010-му через помилку на пітлейн під час фінальної гонки сезону в Абу-Дабі. Перша частина сезону-2012 пройшла для Алонсо добре з трьома перемогами та безліччю інших цінних очок. Але у серпневій гонці в Бельгії він був змушений зійти після удару Ромена Грожана на Lotus. Всю осінь Феттель перемагав і тріумфував на чотирьох трасах: Сінгапур, Японія, Корея та Індія. Отже, розв’язка мала настати на фіналі сезону в Бразилії. Незабаром після старту сталося несподіване: болід Red Bull розвернуло на трасі, і він завмер. На щастя, Феттелю вистачило витримки, і він спокійно дочекався, доки решта пелотону пройшла повз нього. Звідти німець розпочав тріумфальний прорив, який хоч і вивів його на шосте місце, але цього було досить, аби не дозволити Алонсо здобути титул.

Фото: XPB Images

2016. Росберг поборов Хемілтона

2016. Росберг поборов Хемілтона
11/11

Чемпіонат 2016 року мав лише відтінки срібного кольору: третій титул поспіль для команди Mercedes. Лише Люіс Хемілтон і Ніко Росберг боролися за поул-позиції та перемоги і все це тривало аж до фінальної гонки сезону в Абу-Дабі. Росберг знав, що йому доведеться боротися проти суперника, який, швидше за нього, тому він розробив стратегію, яка базується на стабільності та самоконтролі. Хоча слід відмітити, що іноді контролювати виходило не все. Варто лише згадати аварію та схід обох гонщиків в Іспанії, а потім зіткнення в Канаді та Австрії. На результати впливала й техніка – у Малайзії двигун Хемілтона відмовив і позбавив британця гарантованої перемоги. У наступних чотирьох гонках для здобуття титулу Росбергу було достатньо фінішувати три рази другим та один раз третім, навіть при перемогах Хемілтона в кожній гонці. І саме так і сталося. У Абу-Дабі, фінальній гонці сезону, Росберг фінішував другим попри спроби Хемілтона «підштовхнути» його під суперників. Ніко здобув свій єдиний титул і через 24 години вже вирішив піти зі спорту. Але це вже інша історія ...

Фото: XPB Images
Написати коментар
Показати коментарі
Про цю статтю
Серія Формула 1
Тип статті Топ список
Теги pirelli, найкращі сезони, ф1, формула 1, історія