Засновник Shadow Дон Ніколс помер у віці 92 роки

Автоспортивна спільнота зазнала сумної втрати: померла людина, чия команда побудувала одну божевільну та кілька красивих машин, на яких ганялися такі зірки, як Пітер Ревсон, Джордж Фоллмер, Джекі Олівер, Том Прайс, Алан Джонс і Ріккардо Патрезе.

Крихітний AVS Shadow Mk.1 на маленьких шинах із хижим рубленим дизайном вражав публіку власним виглядом, але повністю домінував у серії Can-Am 1974 року. Більшість болідів Shadow Формули 1 відрізнялися довершеною красою. В історії автоспорту були й інші команди з коротким періодом успіху, які ставали культовими, але й серед них Shadow займає окреме місце. Коли машини красиві та стрімкі, пілоти швидкі, однак постійно щось перешкоджає перемогам, а власник непомітний та таємничий – це дуже приваблива суміш. Дон Ніколс залишиться тихим героєм у серцях багатьох.

Родом зі штату Міссурі, Ніколз став до лав армії США та воював у Другій світовій та Корейській війнах (за чутками, Дон був не простим воякою, а агентом ЦРУ, який займався засиланням секретних агентів у комуністичний В’єтнам і Північну Корею – у майбутньому це додало ще більш таємничого ореолу до його команди), після чого зробився ділером шин Goodyear і Firestone в Японії. Сколотивши деякий капітал, у 1968 році він повернувся до Сполучених Штатів і організував гоночну команду Advanced Vehicle Systems. У його планах було покорення світу Can-Am, де досить вільний технічний регламент давав справжній простір для неординарного інженерного мислення і таланту.

Те, що створив конструктор Тревор Харріс, було неординарним навіть за стандартами Can-Am, які багато чого дозволяли. У спробі зменшити лобовий опір, Харріс вирішив зробити якомога меншою передню частину машини. Йому якимсь чином вдалося переконати постачальника шин Firestone зробити спеціально для команди зменшені шини – діаметром 17 дюймів спереду і 19 дюймів ззаду – при тому, що зазвичай у Can-Am використовувались шини розміром 24 та 26 дюймів відповідно.

 

Денніс Лошер,  1970 Shadow MK1
Денніс Лошер, 1970 Shadow MK1

Боб Хіткоут

У підсумку те, в чому сидів гонщик, більше нагадувало звичайний карт, але із двигуном Chevrolet V8, який у таких умовах виглядав величезним блоком за спиною пілота. Радіатор охолодження взагалі був вбудований у заднє антикрило!

Маленькі колеса були головною проблемною областю, оскільки потребували зменшених гальмівних дисків, які не були достатньо ефективними і до того ж погано відводили тепло від гальм. Цю проблему блискуче вирішив гонщик команди Джордж Фоллмер, котрий для уповільнення використовував бічні бордюри, до яких він сміливо притискався боком машини!

Зрозумівши, що таким чином не побити лідерів на кшталт McLaren і Porsche, Ніколс придбав титанове шасі Ti22, створене Пітером Брайантом для команди Autocoast, і у 1971 році Джекі Олівер вивів на трасу розфарбований у кольори спонсора Universal Oil Products (UOP) Shadow MkІІ, який виглядав точнісінько як Ti22 (хіба що містив значно менше титану) і зі збільшеними (але все ще не повнорозмірними) колесами. Машина вийшла швидкою, але ненадійною. MkIII, що з’явився у 1973-му та виглядав більш традиційно, але за результатами не відрізнявся від попередників.

 

Джордж Фоллмер, Shadow DN1
Джордж Фоллмер, Shadow DN1

Фото: Sutton Motorsport Images

У 1973 році команда винайняла Тоні Саутгейта (колишнього конструктора BRM), який мав побудувати і машину Can-Am, і болід Формули 1! Автомобіль DN2 Can-Am вийшов дещо незграбним і важким і все ще мав проблеми з надійністю, а ось шасі DN1 Формули 1 виглядало чудово і в руках Фоллмера та Джекі Олівера їхало добре. Головною проблемою була надійність, але вже на другому етапі Фоллмер приїхав на подіум, а Олівер підтримав це досягнення тертім місцем у передостанній гонці сезону.

Люди, як правило, скептично ставляться до домінування Shadow DN4 у сезоні Can-Am 1974 року, оскільки на той час панування Penske з Porsche 971/30 призвело до уходу заводських команд McLaren і Lola, після чого й сам Роджер Пенске переключив увагу на інші серії. Та все ж таки новий шедевр Саутгейта розтрощив усіх суперників, що залишилися, й Олівер із Фоллмером заслуженно посіли перші два місця у загальному заліку.

 

1974 Shadow DN4
Shadow DN4 1974 року на Фестивалі в Гудвуді

Фото: Art Fleischmann

 

 У Формулі 1, однак, новий сезон мав катастрофічний початок. Новий гонщик команди Пітер Ревсон, котрий виграв дві гонки у складі McLaren, загинув під час тестів напередодні Гран Прі Південної Африки в Кяламі. Молода зірка Том Прайс, що замінив загиблого американця, та інший новий гонщик команди Жан П’єр Жар’є продемонстрували кілька гарних виступів, і Жар’є піднявся на подіум у Монако, але лише з появою DN5 у 1975-му до команди прийшли справжні успіхи.

 

Том Прайс, Shadow DN5
Том Прайс, Shadow DN5

Фото: Sutton Motorsport Images

Жар’є здобув поули на двох перших етапах сезону, але не зміг конвертувати це у перемоги – в Аргентині він зійшов вже на прогрівочному колі через поломку коробки передач, а у Бразилії лідирував, коли за вісім кіл до фінішу відмовив регулятор паливної системи. Прайс виграв незалікову Гонку чемпіонів у Брендс-Хетчі, що проходила у жахливих погодних умовах, а потім здобув поул на Гран Прі Великої Британії та подіум в Австрії. Команда завершила чемпіонат на шостому місці в Кубку конструкторів, випередивши Lotus і March.

Наступний сезон 1976 року виявився холодним душем холодної – Shadow опустилась на восьме місце, і єдиним світлим моментом був подіум Прайса на першому етапі у Бразилії. Наприкінці року Жар’є залишив команду, і його замінив Ренцо Дзордзі. Прайс залишився.

 

Джорджо Піола та Ренцо Дзордзі, Shadow Racing Team
Джорджо Піола та Ренцо Дзордзі, Shadow

Фото: Джорджо Піола

За три роки після смертельної аварії Ревсона в Кяламі, на Shadow знову очікувала катастрофа в Піденній Африці. На боліді Дзордзі відмови двигун і спалахнув. На допомогу гонщику кинувся маршал із вогнегасником, і в той момент, коли він перебігав трасу у сліпому повороті, в нього врізався Прайс. Маршал був у буквальному сенсі розірваний навпіл, а вогнегасник, що випав із його рук, завдав смертельного удару самому гонщику.

Це був вражаючий удар для маленької стайні – і тим більший був контраст, коли всі в команді раділи з першої перемоги, що виборов майбутній чемпіон світу Алан Джонс на вологому Остеррайхрінгу за кілька місяців. Австралієць закінчив сезон-1977 сьомим у заліку пілотів, так само як і команда у Кубку конструкторів.

 

Алан Джонс, Shadow DN8
Алан Джонс, Shadow DN8

Фото: Sutton Motorsport Images

Це була найвища точка успіху команди. Удару Shadow зазнала зсередини. Франко Амброзіо (головний спонсор Shadow), Алан Різ (керівник команди), Джекі Олівер, Дейв Восс і Тоні Саутгейт започаткували власну стайню – Arrows (назва була утворена за першими літерами прізвищ власників) і переманили більшість персоналу від Ніколса, включно з молодим і яскравим гонщиком Ріккардо Патрезе. Ніколс подав до суду і заборонив Arrows у 1978 році використовувати нове шасі Саутгейта, яке було копією DN9 – та це було ледь не найбільше досягнення Shadow у тому сезоні, оскільки Хайнс-Йоахім Штук і Клей Регаццоні змогли нашкребти лише кілька очок, що вистачило тільки на 11-те місце у Кубку конструкторів.

Останній успіх команди прийшов у 1979-му, коли дебютант Еліо де Анжеліс фінішував четвертим на Гран Прі США.

 

Ханс-Йоахім Штук, Shadow DN8
Ханс-Йоахім Штук, Shadow DN8

Фото: Sutton Motorsport Images

Незабаром, після невдалих пошуків спонсора, Shadow була продана Тедді Йїпу і перетворилась на Theodore Racing. Потім Ніколс зник зі світу автоспорту, і лише довгі роки потому боліди Shadow повернулись на трасу в перегонах історичних машин, де й до сьогодні залишаються визнаними фаворитами серед вболівальників.

Написати коментар
Показати коментарі
Про цю статтю
Серія Формула 1 , Can-Am , History
Тип статті Некролог