Всі фінали чемпіонатів Ф1, коли вирішувалась доля титулу

За всю історію Формули 1 27 чемпіонських титулів було розіграно в останній гонці сезону. Цього року в пустелі Абу-Дабі Ніко Росберг і Льюіс Хемілтон доповнять цей список. Пропонуємо вам пригадати всі такі випадки.

У різний час заключний етап сезону Формули 1 приймали різні місця – починаючи з Монци 1950-року, закінчуючи сучасними Інтерлагосом і Абу-Дабі. Але суть від цього не мінялась – доволі часто фінальна гонка ставала ареною найзапеклішої боротьби, на потіху Берні Екклстоуна й вболівальників.

Запропонована галерея з 27 фотографій проведе вас від Джузеппе Фаріни з передньомоторною Alfa Romeo 1950 року до Льюіса Хемілтона з гібридним Mercedes 2014 року – останнього гонщика, який виборов титул у заключній гонці. Цього року британець може повторити це досягнення, проте турнірне становище свідчить більше на користь його напарника Ніко Росберга.

1950: Джузеппе Фаріна, перший чемпіон світу F1

1950: Джузеппе Фаріна, перший чемпіон світу F1
1/27

Доля першого чемпіонату Формули 1 була вирішена на останньому – сьомому за рахунком – етапі. Титул мав бути розіграний серед трійки пілотів всесильної Alfa Romeo. Головним претендентом був Хуан-Мануель Фанхіо, який перед останнім етапом мав 26 очок, 24 очка було на рахунку підстаркуватого Луіджі Фаджіолі, і 22 пункти мав Джузепе Фаріна. Система підрахунку залікових балів дуже відрізнялась від сучасної – очки отримувала перша п’ятірка гонщиків (8-6-4-3-2), також одне очко давали за найшвидше коло. Фаріна зі старту захопив лідерство, а Фанхіо зійшов на 23-му колі через несправність коробки передач, Фаджіолі фінішував лише третім. Таким чином, італієць назавжди вписав своє ім’я в історію, ставши першим чемпіоном світу.

Фото: LAT Images

1951: Перший з п’яти титулів Фанхіо

1951: Перший з п’яти титулів Фанхіо
2/27

Схід аргентинського пілота в Монці дозволив Альберто Аскарі з Ferrari скоротити розрив від Фанхіо на два очка й перенести визначення нового володаря титулу на останній етап, який відбувся в іспанському Педраблесі. Теоретичні шанси залишалися і в іншого пілота Ferrari Хосе Фройлана Гонсалеса, який відставав на шість очок від лідера заліку. Фанхіо упевнено переміг, випередивши обох гонщиків Скудерії й здобув перший з п’яти своїх чемпіонських титулів.

Фото: LAT Images

1956: Фанхіо і суперник, що віддав титул

1956: Фанхіо і суперник, що віддав титул
3/27

Фінал сезону 1956 року мав задовольнити найвимогливіших вболівальників. Фанхіо, Пітер Коллінз, Стірлінг Мосс і Жан Бера (на фото перші три) за різних обставин могли виграти титул на останньому етапі в Монці. Мосс на Maserati лідирував більшу частину дистанції, а от Фанхіо на 30-му колі з 50-ти виникли технічні проблеми з його Ferrari. Правила тоді дозволяли гонщикам мінятися машинами, і команда наказала Луїджі Муссо зупинитися й передати свій болід аргентинцю, проте італієць відмовився. На той час другим йшов інший пілот Ferrari Коллінз, що забезпечувало йому титул. За 15 кіл до фінішу він заїхав до боксів змінити шини… й віддав свою машину Фанхіо, промовивши: «Тримайте вчителю, я ще молодий і маю вдосталь часу, щоб виграти інший чемпіонат». Аргентинець зумів фінішувати другим і виборов четверту чемпіонську корону. Коллінз так і не став чемпіоном, загинувши за два роки потому на Гран Прі Німеччини.

Фото: LAT Images

1958: Майк Хотторн – перший британський чемпіон

1958: Майк Хотторн – перший британський чемпіон
4/27

Титул сезону-1958 у першому і останньому Гран Прі Марокко мали розіграти Майк Хотторн з Ferrari і Стірлінг Мосс з команди Тоні Вандервелла. Мосс випередив суперника на старті і не впустив лідерства до самого фінішу. Проте, щоб стати чемпіоном, йому слід було заробити ще очко за найшвидше коло, і Хотторн мав фінішувати не вище третього місця. Спочатку здавалось, що Моссу вдасться довести справу до кінця – на перших колах на Майка насідав другий пілот Vanwall Тоні Брукс, а потім Хотторна випередив власний напарник Філ Хілл. Але за 15 кіл до фінішу американець пропустив товариша й титул дістався пілоту Ferrari. Хотторн не зможе захистити своє досягнення – за три місяці він потрапить у дорожню аварії й помре у віці 29 років.

Фото: LAT Images

1959: Джек Бребем – штовхати до титулу

1959: Джек Бребем – штовхати до титулу
5/27

Цього разу останній етап проходив в американському Себрінзі, і на титул претендували Джек Бребем, Стірлінг Мосс і Тоні Брукс – жодний з них ще не був чемпіоном. Після сходу Мосса на п’ятому колі через поломку трансмісії лідерство захопив Бребем, який утримував перше місце доки за два кола не помітив, що в нього закінчується паливо. Він уповільнився, й пропустив свого напарника Брюса Макларена й Моріса Трінтіньяна – товариша Мосса по команді. Врешті Cooper Бребема зовсім зупинився, і він вимушений був штовхати його 800 метрів, щоб перетнути лінію фінішу й заробити очки. Це йому вдалося, і незважаючи, що Бребема ще випередив Брукс, він перетнув фініш четвертим і став першим австралійським чемпіоном.

Фото: Hazel PR

1964: Джон Сьортіз перемагає Хілла і Кларка

1964: Джон Сьортіз перемагає Хілла і Кларка
6/27

На останньому етапі в Мексиці Джиму Кларку з Lotus потрібно було обов’язково перемагати, щоб випередити двох конкурентів за титул. Він стартував з поулу і впевнено лідирував майже до фінішу, тоді як Хілл на BRM і Сьортіз на Ferrari потерпали від проблем з двигунами й були за межами очкової зони. Британець так і не подолав неприємностей, а Сьортіз упорався з ними й швидко видерся на четверту позицію. Але у разі перемоги Кларка, цього було замало, щоб здобути титул. Для цього знадобилось втручання долі: за два кола до фінішу Lotus Кларка почав втрачати масло, й врешті зупинився. Сьортіз піднявся на третє місце, але, щоб стати чемпіоном, він мав фінішувати другим. На щастя, попереду нього їхав товариш по команді Лоренцо Бандіні, який на останньому колі й пропустив британця до другого місця й чемпіонського титулу.

Фото: LAT Images

1967: Денні Х'юм переміг свого боса

1967: Денні Х'юм переміг свого боса
7/27

Знову доля титулу вирішувалась в Мексиці, але цього разу – між двома товаришами по команді, причому один з них був босом для іншого. Джек Бребем – керівник команди «імені себе» захищав титул, який оскаржував його молодий пілот – новозеландець Денні Х'юм, який був лідером заліку. Австралієць фінішував другим, але Х'юм піднявся на третю сходинку й став чемпіоном.

Фото: LAT Images

1968: Грем Хілл виборює другий титул

1968: Грем Хілл виборює другий титул
8/27

Перед останнім етапом сезону 1968 року претендентів на титул було троє: Хілл (Lotus, 39 балів), Джекі Стюарт (Matra, 36 балів) і Х’юм (McLaren, 33 балів). Хілл з третього місця на старті пробився на перше, але в першому повороті повз нього пройшов Стюарт, який взагалі стартував сьомим. Проте невдовзі пілот Lotus повернув собі лідерство. Х’юм зійшов на 10-му колі через зламану підвіску. Стюарт теж зіткнувся з технічними проблемами й опустився на сьоме місце. Це означало остаточну перемогу вусатого британця, який виборов другий і останній титул в своїй кар’єрі.

Фото: LAT Images

1974: Друге чемпіонство Фіттіпальді

1974: Друге чемпіонство Фіттіпальді
9/27

Останній етап сезону-1974, який проходив у Воткінс-Глені, знов став ареною боротьби трьох претендентів на титул: Клея Регаццоні (Ferrari, 52 очка), Емерсона Фіттіпальді (McLaren, 52 очка) й Джоді Шектера (Tyrrell, 45 очок). На старті трійця розташувалась на дев’ятій, восьмій і шостій позиціях відповідно. В Регаццоні виникли проблеми з керуванням боліду, що залишило його взагалі без очок. Фіттіпальді переслідував Шектера, доки на його Tyrrel не виник витік масла, що призвело до сходу південноафриканця. Бразилець врешті фінішував четвертим й хоча не піднявся на подіум, став дворазовим чемпіоном.

1976: Легенда про Ханта

1976: Легенда про Ханта
10/27

Можливо, одним з найбільш пам’ятних фіналів (багато в чому завдяки фільму “Rush” Рона Говарда) стала гонка в Фудзі 1976 року. Той сезон був відзначений драматичною аварією Нікі Лауди на Нюрбургринзі, де той мало не втратив життя. Австрієць, незважаючи на сильний біль, повернувся до перегонів у Монці, пропустивши лише два етапи, і перед останнім раундом в Японії випереджав Джеймса Ханта з McLaren на три очки. Незважаючи на сильний дощ, організатори вирішили почати гонку. Хант зі старту вирвався вперед, а Лауда, відкотившись на десяте місце, на третьому колі зійшов через надто небезпечні умови на трасі. Британцю треба було фінішувати третім, щоб стати чемпіоном, але через інтенсивний знос гуми він опустився на п’яте місце , коли до фінішу залишалось п’ять кіл. Здавалося, що він вже втратив всі шанси, але Джеймс зумів випередити Алана Джонса й Регаццоні на заключних колах, піднявся на подіум, виборовши перший і останній для себе титул.

Фото: LAT Images

1981: Доля на боці Нельсона Піке

1981: Доля на боці Нельсона Піке
11/27

Останній етап у 1981 році відбувався на вуличній трасі, побудованій навколо казино Цезар-Палас у Лас-Вегасі. Знову титул розігрувався між одразу трьома пілотами, жоден з яких ще не був чемпіоном: Карлосом Рейтеманном (Williams, 49 очок), Нельсоном Піке (Brabham, 48 очок) і Жаком Лаффітом (Ligier, 43 очка). Аргентинець стартував із поула, але вже наприкінці першого кола був п’ятим і продовжував втрачати позиції через проблеми з керуванням. На 18-му колі обидва його суперники пройшли повз нього. Врешті Рейтеманн остаточно випав з очкової зони, тоді як Піке фінішував п’ятим, випередивши пілота Williams в підсумку на одне очко.

Фото: LAT Images

1982: Кеке Росберг здобуває титул з однією перемогою на своєму рахунку

1982: Кеке Росберг здобуває титул з однією перемогою на своєму рахунку
12/27

До останньої гонки сезону в Лас-Вегасі Кеке Росберг приїхав лідером чемпіонату, на три очки попереду Дідье Піроні, але француз вже не міг його випередити, оскільки залишив Формулу 1 після важкої аварії на Гран Прі Німеччини. Єдиний шанс був у пілота McLaren Джона Вотсона, котрий відставав від фіна на 9 очок. Шанс був дуже примарний – британцю треба було вигравати гонку за умови, що Росберг не здобуде очок – тоді за рівної кількості балів Вотсон ставав би чемпіоном, оскільки мав би більше перемог в активі. На 56-колі він досяг другої позиції, але жорстка оборона Мікеле Альборето залишила його без шансів вийти в лідери. До того ж Росберг підстрахувався й фінішував п’ятим, вигравши чемпіонський титул.

Фото: LAT Images

1983: Піке здобуває другий титул

1983: Піке здобуває другий титул
13/27

Цього разу останній етап сезону приймав південноафриканський Кяламі. Лідером заліку до ПАР приїхав Алан Прост з Renault (57 очок), два очка йому поступався Нельсон Піке з Brabham, і на вісім очок відставав пілот Ferrari Рене Арну. Бразилець зі старту вийшов вперед, тоді як Прост їхав третім. На дев’ятому колі відмовив двигун в Арну, а на 35-му – зламався турбонагнітач на боліді Проста. В Renault сподівалися, що Піке теж не дістанеться фінішу, але бразилець закінчив дистанцію третім, що принесло йому другий титул за три роки.

Фото: BMW AG

1984: Долю титулу вирішили пів очка

1984: Долю титулу вирішили пів очка
14/27

Перед Ешторілом Нікі Лауда випереджав свого напарника по McLaren Алана Проста на 3,5 очка. Французу потрібно було вкрай перемагати і сподіватися, що австрієць фінішує не вище третього місця. Прост стартував другим, Лауда – одинадцятим. На дев’ятому колі Алан очолив пелотон, тоді як Нікі вибрався лише на 9-ту позицію. До середини дистанції австрійський ветеран вже був третім. Попереду нього був Найджел Менселл, який не збирався поступатись другим місцем, але проблеми з гальмами призвели до кількох розворотів і сходу британця. Лауда фінішував другим і став триразовим чемпіоном світу, випередивши товариша по команді лише на пів очка.

Фото: LAT Images

1986: Прост стає дворазовим чемпіоном

1986: Прост стає дворазовим чемпіоном
15/27

Гран Прі Австралії 1986 року, без сумніву, є однією з найкращих гонок 1980-х. До Аделаїди явними фаворитами прибули пілоти Williams Найджел Менселл (70 очок) і Нельсон Піке (63 очка). Їх опонентом був Алан Прост з McLaren (64 очка). Менселл з Піке стартували з першого ряду, тоді як Прост розділив другий рядок зі своїм майбутнім напарником Айртоном Сенною. Після серії обгонів на першому колі в лідери вийшов Піке. Але на сьомому колі його випередив Росберг і почав відриватись від суперників. Француз тим часом отримав прокол і після візиту до боксів опустився на четверте місце. За двадцять кіл до фінішу в лідируючого Росберга вибухнула зношена шина, й він зійшов, завдяки чому в лідери вийшов Менселл. Лише коли покришка вибухнула в британця, стало зрозуміло, що команду Williams пошили в дурні – там повірили чуткам, поширеним Роном Деннісом, що нібито нова гума Goodyear дозволяє витримувати всю дистанцію гонки без заміни. Піке одразу ж наказали скинути швидкість і терміново заїхати на піт-лейн для заміни шин, що дозволило вийти вперед Просту. Француз довів справу до переможного фінішу й вдруге став чемпіоном.

Фото: LAT Images

1994: Шумахер стає чемпіоном на четвертий рік після дебюту

1994: Шумахер стає чемпіоном на четвертий рік після дебюту
16/27

Міхаель Шумахер з Benetton після загибелі Айртона Сенни виглядав явним фаворитом сезону 1994 року, вигравши шість з перших семи етапів. Але серія наступних дискваліфікацій і штрафів дозволила втрутитися у боротьбу за титул Деймону Хіллу з Williams. До Аделаїди обидва претенденти приїхали, маючи різницю лише в одне очко. Зі старту Шумахер їхав попереду Хілла, але на 35-му колі припустився помилки й врізався у бар’єр, зламавши підвіску, після чого зачепив болід британця й вибув з гонки. Пілот Williams зміг дістатися боксів, але лише для того, щоб впевнитись у неможливості продовження перегонів. Шумахер здобув свій перший титул зі сльозами на очах, але його ще довго звинувачували у навмисному тарані суперника.

Фото: XPB Images

1996: Третій титул в родині Хіллів

1996: Третій титул в родині Хіллів
17/27

Два роки по тому, програвши Шумахеру й в 1995-му, цього разу перед останнім етапом Деймон Хілл впевнено випереджав на 9 очок іншого претендента – свого нового напарника дебютанта Жака Вільньова. Канадцю треба було тільки вигравати за умови, що Хілл не фінішує вище сьомого місця – за рівної кількості очок британець мав перевагу через більшу кількість здобутих перемог. Вільньов стартував з поула, але на першому ж колі опустився до шостого місця й не зміг скласти конкуренцію напарнику, який повністю контролював гонку. Врешті канадець зійшов на 36-му колі після втрати колеса, а Хілл виграв гонку й здобув довгоочікуваний титул.

Фото: Renault

1997: Вільньов стає чемпіоном з другої спроби

1997: Вільньов стає чемпіоном з другої спроби
18/27

Обидва претенденти приїхали до Хересу – останнього етапу чемпіонату 1997 року зі сподіваннями увійти до історії. Шумахер (78 очок) міг принести Ferrari перший титул за 18 років, а Вільньов (77 очок) міг довести до кінця справу свого батька й стати першим чемпіоном з Канади. Обидва гонщики очолили пелотон. Шумахер їхав першим, але після другого піт-стопу Вільньов наздогнав німця й почав пресингувати його. На 47-му колі канадець випередив пілота Ferrari, але той спробував протаранити Williams Вільньова. На відміну від подій трирічної давнини, цього разу суперник Шумахера зміг продовжити гонку. На останніх колах Жак уповільнився й пропустив дует з McLaren, та все ж таки зачепився за нижню сходинку подіуму. Цього було достатньо, щоб стати чемпіоном лише на другий рік участі у Формулі 1.

Фото: Renault

1998: 17 років потому фін знову стає чемпіоном

1998: 17 років потому фін знову стає чемпіоном
19/27

П’ять тижнів розділяли передостанній етап й фінал сезону-1998. Інтенсивна психологічна війна між суперниками – Мікою Хаккіненом (McLaren, 90 очок) і Міхаелем Шумахером (Ferrari, 86 очок) - обіцяла безкомпромісну боротьбу на Сузуці. У кваліфікації німець випередив фіна на одну десяту. Після зірваного старту, коли відмовив двигун на машині Трулі, на повторному старті заглух мотор вже в Шумахера, через що він вимушений був починати гонку з кінця пелотону. Фін комфортно лідирував, а пілот Ferrari хоча й зміг видертися на третє місце, невдовзі зійшов через прокол шини. Титул дістався Хаккінену.

Фото: LAT Images

1999: Міка Хаккінен стає дворазовим чемпіоном

1999: Міка Хаккінен стає дворазовим чемпіоном
20/27

До останнього етапу в Сузуці фін приїхав з чотирма очками відставання від Едді Ірвайна з Ferrari. Міка стартував другим, ірландець – п’ятим. Хаккінену необхідна була перемога – тоді, навіть якщо Ірвайн фінішує другим, за рівності очок через більшу кількість перемог титул дістався б фіну. Пілот McLaren на старті випередив Шумахера й впевнено контролював гонку до самого фінішу. Ірвайн фінішував лише третім з відставанням у півтори хвилини від нового дворазового чемпіона.

Фото: LAT Images

2003: Міхаель Шумахер б’є рекорд Фанхіо

2003: Міхаель Шумахер б’є рекорд Фанхіо
21/27

Шумахер перед останнім етапом сезону 2003 року випереджав Кімі Райкконена, який проводив другий сезон у McLaren, на 9 очок. У божевільній кваліфікації обидва претендента опинились на незвичних позиціях: фін – на восьмій, а німець – на 14-й. Щоб здобути титул, Кімі потрібно були обов’язково вигравати й сподіватися, що Міхаель не заробить жодного очка. Так майже і сталося. Шумахер на п’ятому колі зіткнувся з Такумою Сато й втратив переднє крило, через що знову відкотився назад. Райкконен досить швидко пробився до передньої частини пелотону… Але на цьому везіння Кімі скінчилось. На першому місці їхав Рубенс Баррікелло – напарник Шумахера. Бразилець не схибив, і не дав Райкконену пройти себе, а Міхаель підстрахувався й за десять кіл до фінішу піднявся на восьме місце – останнє, за яке давали тоді залікові бали. Це означало, що «Червоний барон» вшосте став чемпіоном, побивши рекорд Хуана-Мануеля Фанхіо, який тримався 46 років.

2006: Фернандо Алонсо захищає титул

2006: Фернандо Алонсо захищає титул
22/27

Несподіваний схід Шумахера в Японії майже гарантував Алонсо другий чемпіонський титул. В Бразилії німець мав лише теоретичні шанси – щоб стати восьмиразовим чемпіоном, йому треба було перемагати в гонці, а пілот Renault не мав опинитись у топ-8. Проблема з паливним насосом в кваліфікації відкинула Міхаеля лише на десяте місце на стартовій решітці, тоді як суперник був четвертим. Пробившись на шосте місце на восьмому колі, гонщик Ferrari зіткнувся з Джанкарло Фізікеллою й відкотився на останнє місце. Під кінець гонки Шумахер зміг досягти четвертої позиції, але цього було замало. Алонсо ж тим часом комфортно фінішував на подіумі і відсвяткував другий поспіль титул.

Фото: XPB Images

2007: Райкконен вихопив титул у пілотів McLaren

2007: Райкконен вихопив титул у пілотів McLaren
23/27

2007-й рік будуть пам’ятати як сезон, коли McLaren втратила титул через внутрішні чвари своїх пілотів. Хемілтон і Алонсо перед останнім етапом через особисте протистояння розтринькали перевагу, яку мали над Кімі Райкконеном з Ferrari. Хемілтон мав перевагу над своїм партнером у чотири очки й сім очок над фіном. Райкконену була необхідна тільки перемога за умови, що Льюіс схибне й фінішує не вище шостого місця, а Фернандо – не вище третього. З поула стартував Феліпе Масса, а претенденти зайняли наступні три місця на стартовій решітці. Після перших чотирьох поворотів Хемілтон відкотився на восьме місце, а лідирували дві Ferrari. Далі все вийшло як по нотах. Масса пропустив напарника на перше місце, Алонсо фінішував третім, а британець не зміг піднятися вище сьомої позиції. Титул дістався Райкконену, на що кілька місяців до того годі було й сподіватися.

Фото: XPB Images

2008: Хемілтон бере реванш

2008: Хемілтон бере реванш
24/27

Після перемоги в Китаї британець прибув до Бразилії, випереджаючи Феліпе Массу на сім очок. Бразильцю потрібно було фінішувати другим, за умови, що Льюіс не набере очок, або вигравати домашню гонку, при чому Хемілтон мав фінішувати не вище шостого місця. Пілот McLaren більшу частину дистанції проїхав на четвертій позиції, але на останніх колах через зміну погодних умов і піт-стоп відкотився на шосте місце. Масса фінішував і в боксах Ferrari вже святкували перемогу, коли Тімо Глок, що їхав п’ятим за три повороти до фінішу не втримав свою Toyota на трасі, пропустивши Хемілтона вперед. Льюіс отримав мінімальну перевагу й виборов свій перший чемпіонський титул.

Фото: XPB Images

2010: Початок ери Феттеля

2010: Початок ери Феттеля
25/27

У 2010-му в Формулі 1 в черговий раз змінилась система нарахування очок. Замість першої вісімки залікові бали стали отримувати пілоти з топ-10. Після перемоги Себастьяна Феттеля на передостанньому етапі в Абу-Дабі чотири претенденти на титул приїхали з таким розкладом: Алонсо (Ferrari) – 246 очок, Веббер (Red Bull) – 238, Феттель (Red Bull) – 231 і Хемілтон (McLaren) – 222. Шанси останнього виглядали майже примарними, а головну боротьбу очікували між іспанцем та австралійцем. Феттель стартував з поула і впевнено лідирував. За такого сценарію Алонсо потрібно було фінішувати хоча б четвертим, але в Ferrari вибрали невдалий момент для піт-стопу, після якого Фернандо відкотився на 12-те місце. Іспанець опинився позаду Віталія Петрова, за котрим так і провів 39 кіл, просуваючись вгору лише разом з росіянином. В підсумку він фінішував сьомим, а Веббер – восьмим, що зробило Феттеля наймолодшим переможцем чемпіонату світу.

Фото: XPB Images

2012: Третій поспіль титул Феттеля й Red Bull

2012: Третій поспіль титул Феттеля й Red Bull
26/27

13 очок відділяло Себастьяна Феттеля від Фернандо Алонсо перед останньою гонкою року в Бразилії. Щоб стати чемпіоном, іспанець мав вигравати, а Феттель при цьому не повинен був піднятися вище п’ятого місця. На першому ж колі німець після зіткнення з Бруно Сенною відкотився в хвіст пелотону, тоді як Алонсо був п’ятим. Дев’ять кіл потому пілот Red Bull був вже шостим, на дві позиції позаду конкурента з Ferrari. Завдяки сходу Баттона й штрафу Хюлькенберга Алонсо піднявся на третє місце, а товариш по команді Феліпе Масса пропустив його на друге. Але Себастьян фінішував шостим і в підсумку випередив іспанця на три очка, виборовши третій чемпіонський титул поспіль.

Фото: XPB Images

2014: Другий титул Хемілтона на другий рік в Mercedes

2014: Другий титул Хемілтона на другий рік в Mercedes
27/27

Останній раз, коли доля титулу вирішувалась у заключній гонці сезону, був два роки тому. Ніко Росберг перед етапом в Абу-Дабі відставав від товариша по команді Льюіса Хемілтона на 17 очок. Але тоді єдиний раз в історії розігрувалось вдвічі більше очок і за перемогу можна було отримати 50 балів. За таких умов Ніко потрібно було вигравати за умови, що Льюіс фінішує не вище третього місця. Але британець на старті вийшов у лідери і тільки під кінець питання його перемоги було поставлено під сумнів Феліпе Массою. Натомість в німця виникли проблеми з гібридною установкою і він дістався фінішу лише 14-м. Хемілтон виборов другий титул у кар’єрі і довів, що прощання з McLaren, через яке його багато критикували, було вірним рішенням.

Фото: XPB Images
Написати коментар
Показати коментарі
Про цю статтю
Серія Формула 1
Тип статті Топ список