З чого складається особливий дух британського Гран Прі

Саме звідси почався Світовий чемпіонат Формули 1, і ще ні один сезон не обходився без етапу у Великій Британії. Сільверстоун, Ейнтрі, Брендс-Хетч завжди привертали до себе увагу фанів.

Британці дорожать своєю гонкою і вважають, що в неї унікальний характер, у чому ми й спробуємо розібратися. До вашої уваги далеко не повний набір тих атрибутів, моментів та персоналій, що зробили британський етап тим, чим він є зараз.

Берні

Справжній бич Сільверстоуна (дивись нижче), а зараз, можливо, його найбільший союзник (якщо пригадати 17-річний контракт, укладений у 2009 році), Екклстоун бував на знаменитому автодромі не тільки як володар головних автоперегонів, а й в якості сором’язливого гонщика.

Він брав участь у перегонах машин з півлітровими двигунами у 1951 році – це була гонка підтримки Гран Прі Великої Британії. А в 1958-му він взяв участь вже у справжній гонці Формули 1, причому у складі власної ж стайні. Берні кваліфікувався останнім, але не вийшов на старт через те, що від свій Connaught іншому гонщику своєї команди - Джеку Фейерману.

Згодом виявилось, що участь у перегонах – то не його справа...

BRDC

Британський клуб гонщиків поки що залишається власником Сільверстоуна. Він був заснований в далекому 1928 році доктором Бенджафілдом і нараховував тоді всього 25 членів. На сьогодні до його складу входять 850 чоловік – як бачите, це досить елітарна організація.

Бути членом цього клубу – великий привілей, і багато молодих британських гонщиків пишаються тим, що приєднались до цього співтовариства.

У BRDC була багаторічна ворожнеча з Берні Екклстоуном, яка почалася з 1988-го, коли члени клубу відмовились від фінансової допомоги, яку їм пропонував Берні в обмін на частку у володінні автодромом. Після цього Берні не раз устромляв палиці у колеса клубу гонщиків – достатньо пригадати хоча б перенесення гонки в Сільверстоуні у 2000 році на квітень, у самий розпал дощового сезону, через що всі околиці автодрому у день Гран прі перетворились на суцільне болото. Апогею ворожнеча досягла наприкінці 2009-го, коли Екклстоун вирішив віддати британський етап Доннінгтону. Тоді все ж таки здоровий глузд взяв гору, А Деймон Хілл – на той час голова BRDC – зміг реконструювати автодром і домовитися з Берні.

Дивовижне коло Росберга

Під час кваліфікації до Гран Прі Великої Британії 1985 року Кеке Росберг на Williams зробив неймовірне, промчавшись по Сільверстоуну менше ніж за 66 секунд, встановивши рекорд середньої швидкості в кваліфікації - 258,983 км/год! Дивовижним було навіть не те, що він на 0,6 с випередив найближчого суперника, і навіть не те, що цей рекорд протримався 17 років, а те, що це коло він проїхав із повільним проколом шини,  що виявилось вже в боксах після закінчення сесії.

«Це був один з не багатьох випадків, коли я втратив контроль над собою, - згадував потім Кеке. – В мене вже був гарантований поул на той момент, але насолода взяла гору над професіоналізмом».

Звичайно, в тій гонці він не переміг, але кого це зараз обходить?

Ейнтрі

Військовий аеродром, побудований під час Другої світової війни, який використовувався Королівськими ВПС, став післявоєнною домівкою британського автоспорту. «Найнавантаженіший аеропорт у світі», як його частенько тролять оглядачі, частіше всього ставав місцем проведення Гран Прі Великої Британії. Проте, на самому початку Формули 1 він конкурував з іще однією цікавою трасою, яка теж попервах використовувалась зовсім іншим способом.

Зазвичай на цій трасі проводились перегони на конях. Проте на ній же відбулось і п’ять британських гран-прі (плюс 11 гонок, що не входили до заліку чемпіонату) у 1950-х та у ранні 1960-ті .

Власники Ейнтрі – родина Тофемів – натхнені прикладом Гудвуда, де кінські змагання чергувались з автомобільними перегонами, заснували Автомобільну компанію Ейнтрі і уклали угоду с RAC (Королівським автоклубом) на проведення британського етапу Формули 1 по черзі з Сільверстоуном. Але зростаючі витрати й більша привабливість нового автодрому в Бренд-Хетч призвели до того, що після 1962 року Гран Прі Великої Британії назавжди покинув Ліверпуль.

Проте з Ейнтрі пов’язано кілька визначних моментів, серед яких перша перемога Стірлінга Мосса, яку подарував йому Фанхіо у 1955-му, та перша перемога у етапі чемпіонату світу британської машини – Vanwall у 1957-му.

Звук

Завдяки плоскому рельєфу Сільверстоуна у глядачів була (і є) дивовижна можливість чути ревіння моторів мало не з усієї траси. Зараз, звичайно, про звук придушених двигунів краще не згадувати, але уявіть, яка то була насолода для вуха раніше, коли ви за звуком чітко могли визначити – зараз з’явиться V8, V10 або V12, (а ще раніше й V16, H16, не кажучи вже  про неповторний шепіт турбіни Lotus).

Беруші були для дітлахів та слабаків, кайф – для всіх інших!

Коло пошани

На Гран Прі Великої Британії була гарна традиція – переможці та їх боліди після фінішу гонки робили коло пошани на вантажівці. У 1980-х у Брендс-Хетчі першу трійку пілотів саджали у переобладнаний багажник Ford Cortina або Capri.

У 1987 році, після своєї перемоги на Сільверстоуні Найджел Менсел їхав на задньому сидінні поліцейського мотоциклу. Він попрохав водія зупинитись, зліз з мотоцикла, став навколішки й поцілував асфальт у тому місці, де обігнав Нельсона Піке (так і було насправді!).

Кола пошани були блискучим підсумком всього вікенду і прикро, що зараз цієї традиції немає (агов, Берні!)

Менселоманія

Це було унікальне явище, що не має аналогів у сучасній Формулі 1, яке тривало з 1986 по 1993 рік (ми не забули, що в 93-му Менсела у Ф1 не було, але ж він взяв участь у гонці ВТСС в Донінгтоні). Завдяки телебаченню Формула 1 тоді стала неабияк популярною на британських островах, і місцевим вболівальникам потрібний був свій ідол – Найджел виявився гідною кандидатурою.

Слідом за своєю перемогою у європейському Гран-прі в Бренд-Хетчі у 1985-му, «Свій Найдж» вигравав британський етап у 1986-му, 87-му, 91-му й 92-му.

Збудження, яке викликала поява Менсела будь-де у Великій Британії, можна було порівняти хіба що з таким же в Бразилії у відношенні до Айртона Сенни.

Він дійсно став ідолом для багатьох, і для деяких фанів залишається ним і понині.

Міст Daily Express

Це був гарний маркетинговий хід. Для шанувальників автоспорту 1970-80-х років англійська бульварна газета була нерозривно пов’язана з треком у Сільверстоуні. Автодром майже не мав якихось архітектурних пам’яток, тому новий міст, що перекинувся перед Woodcote, досить швидко став однією з характерних особливостей траси.

Жалюгідна подоба того моста стоїть зараз в іншому місці, щоправда вона виглядає зовсім по-іншому і майже не помітна на трасі.

Розкладні стільці

Шоста ранку. Ворота відчиняються, і немов прориває греблю. Фани намагаються встигнути зайняти місця біля паркану вздовж траси. Обтяжені ящичком пива в одній руці і розкладним стільцем у іншій, вони швидко крокують і сперечаються один з одним, стверджуючи, що ось це місце вже зайняте.

Потім, коли всі розсядуться, починається очікування. Що є найбільшою проблемою? Якщо піде дощ, то сховатися ніде, отже, щонайменше, застуда гарантована. Друга проблема – як не прикінчити прохолодне пиво до 11-ї ранку.

Забудьте про трибуни – вони для туристів. Фанати з розкладними стільцями є невід’ємною частиною унікальної атмосфери Сільверстоуна.

Патріотизм

Це почалося з перемоги Джеймса Ханта на McLaren у 1976-му і шаленої реакції фанів, яка за цим сталася. Глядачі вітали переможця-співвітчизника так, наче тільки-но дізналися про перемогу у Другій світовій!

Це було вперше, коли у британських фанів прокинувся патріотизм – до того моменту національність гонщика ніколи не мала великого значення.

Але божевільний патріотизм досяг ще більших висот (або глибин – залежить від вашої точки зору) у часи Менселоманії. Запалу вболівальників ще вистачило на Деймона Хілла, який переміг у домашньому гран-прі в 1994-му, але потім ні дворазовий переможець британського етапу Девід Култард, ні Дженсон Баттон і Льюіс Хемілтон так і не побачили подібної поведінки натовпу. Шалений патріотизм кудись зник.

«Червоні стріли»

Шоу, яке влаштовує пілотажна група Королівських ВПС, щороку вражає. Але найкращими були їх виступи у Брендс-Хетч у 1980-х, коли вимоги до безпеки були не такі суворі.

Вони пролітали над ланами нижче верхівок дерев, що росли на півдні від траси.

Це було дуже небезпечно й страшно, але саме за це глядачі обожнювали це шоу.

Надовго запам’ятались також прольоти Конкордів, а самим вражаючим була поява Харрієра у 1980-му, який потішив глядачів, тим, що прямо над ними перетнув звуковий бар’єр. Зчинився сильний вирій і повний хаос. Було просто чудово.

Шпали

Що краще використати, щоб відділити глядачів від одного з найшвидших у світі треків? Звичайно, залізничні шпали! В той час це, напевне, була гарна ідея – шпали міцні, не зламаються, і залишаться на своєму місці, коли в них вріжеться якийсь невдаха на тендітному боліді.

Разом з мостом Daily Express ці шпали довгий час були візитною карткою Сільверстоуна.

Hangar Straight

Ми часто згадуємо славетні повороти. А Hangar Straight - це славетна пряма. Ця частинка справжнього старого Сільверстоуна – чи не єдине, що не переробили на трасі.

На Hangar Straight частенько вибігали зайці, й інколи божевільні ірландські священики. Проте, в останні роки не помічали ні тих, ні інших...

Написати коментар
Показати коментарі
Про цю статтю
Серія Формула 1
Подія Гран Прі Британії
Трек Silverstone
Тип статті Прев'ю