Гран Прі Сан-Маріно: історія етапу та траси Мізано

Поширень
Коментарі
Гран Прі Сан-Маріно: історія етапу та траси Мізано
Марія Галата
Автор: Марія Галата
6 вер. 2018 р., 12:45

Перший Гран Прі Сан-Маріно пройшов на початку 80-х років. Після кількох років перерви у 2007 році він повернувся до календаря MotoGP і з тих пір не залишає його.

Назву етапу – Гран Прі Сан-Маріно – певною мірою можна вважати неправильною, бо перегони цього Гран Прі проводились на різних італійських трасах. Гран Прі Італії вже існував, а цей етап вирішили так назвати через те, що всі треки, на яких він проходив, були розташованими поблизу Сан-Маріно.

Вперше Гран Прі Сан-Маріно з’явився у розкладі чемпіонату у 1981 році. До 1993 року він кілька разів змінював місце проведення. Крім Мізано перегони приймали траси Муджелло та Імола. Після 1987 року етап був вилучений із календаря, але наступними роками повертався до нього двічі – у 1991 та 1993 роках. У сезоні-2007 він знову став одним із вікендів Великих Призів, яким залишається досі.

Побудова та перші роки існування 

Міжнародна траса Мізано імені Марко Сімончеллі, яка до 2006 року називалась Міжнародною трасою Мізано, а перед цим Інтернаціональною трасою Санта-Моніка, розташована поруч із містом Мізано-Адріатіко (провінція Ріміні) у фраціоні Санта-Моніка.

Її перший проект був затверджений у 1969 році. Будівництво треку, який із самого початку перебував у приватній власності, тривало з 1970 по 1972 роки. Перші перегони були проведені одразу після завершення будівельних робіт у 1972 році. Початкова протяжність треку становила 3,488 км, він мав лише невелику територію відкритого піт-лейну та єдину офісну будівлю.

На цій конфігурації з 1985 до 1987 років пройшли три Гран Прі Сан-Маріно. На початку 90-х років задля збільшення ефективності об’єкту почали працювати над проектом реконструкції. У 1993 році його було реалізовано, саме тоді траса зазнала перших змін. Її протяжність збільшили до 4,060 км, з’явилась можливість їздити як довшою новою, так і старою коротшою конфігурацією. Також були побудовані нові службові споруди та бокси.

У Мізано під час Гран Прі Італії 1993 року сталася аварія чемпіона світу у класі 500 куб.см Вейна Рейні, в якій він пошкодив хребет, що стало причиною завершення його кар’єри. Після цього траса була вилучена з календаря чемпіонату більше ніж на десять років.

Читайте також:

Реконструкції задля відновлення перегонів

За період без MotoGP було проведено кілька реконструкцій. У 1996 та 1997 роках був завершений другий етап робіт із будівництва додаткових споруд та піт-лейну. У 1998 році територія паддоку була збільшена до 40 тисяч квадратних метрів. Реконструкцію завершили будівництвом нових трибун у 2001 році.

У 2005 році траса зазнала наступних змін – вже кардинальних. Був відкритий новий вхід, який пізніше назвали на честь японського гонщика Дайдзіро Като, котрий мешкав поблизу Мізано-Адріатико і загинув під час Гран Прі Японії 2003 року. У 2006-му відкрили новий медичний центр, який був побудований задля поліпшення питань, пов’язаних із безпекою.

Наприкінці 2006 року траса була закрита для будь-яких подій, щоб перетворити трек на більш сучасний і ще безпечніший та отримати можливість повернути MotoGP.

У рекордний термін – лише за п’ять місяців – роботи були завершені. Змін зазнала не лише сама траса, напрямок руху якої був змінений на рух за годинниковою стрілкою. Її протяжність була збільшена до 4,180 кілометрів, а ширина до 14 метрів, були реконструйовані службові будівлі та споруди. Відтепер потрапити на трасу можна було з чотирьох входів, кількість місць на трибунах збільшилась до 23 тисяч, прес-центр також був перебудований та розширений. При виконанні робіт було враховано все необхідне, щоб ще більше поліпшити безпеку. Наприкінці значної модернізації трек змінив назву і став Міжнародною Трасою Мізано.

Читайте також:

Повернення до Великих Призів

Перша гонка MotoGP після повернення етапу Мізано до календаря пройшла у 2007 році під назвою Гран Прі Сан-Маріно та Узбережжя Ріміні.

З того часу трек залишався майже незмінним, лише на початку 2008 року відбулися останні незначні перебудови. Головною з них стала поява нового піт-лейну протяжністю 250 метрів паралельно трасі та зміна шикани перед старт-фінішною прямою. Через це протяжність траси збільшилась до 4,226 кілометрів.

Сучасна конфігурація Мізано має 16 поворотів – шість лівих та десять правих – і довгу головну пряму у 530 метрів. Вона відноситься до трас середньої складності серед усіх треків календаря MotoGP.

На жаль, історія траси позначена однією з найтрагічніших подій чемпіонату. Під час гонки Moto2 у 2010 році на трасі загинув японський гонщик Шоя Томізава. Він втратив контроль над своїм мотоциклом і опинився на асфальті, де на нього наїхали Скотт Реддінг та Алекс де Анджеліс. За збігом обставин, цей інцидент стався день удень, також у Мізано, але через 17 років після аварії Вейна Рейні.

3 листопада 2011 року власники оголосили, що траса буде названа на честь Марко Сімончеллі, італійського мотогонщика, який загинув під час Гран Прі Малайзії за тиждень до італійського вікенду. Сімончеллі народився у сусідньому містечку Каттоліці та все дитинство жив у Коріано.

Нове ім'я траси Мізано Марко Сімончеллі було підтверджено 8 червня 2012 року на етапі Сан-Маріно Чемпіонату світового Супербайку.

Зараз власники треку мають діючий контракт із організаторами перегонів Dorna Sports, за яким Гран Прі Сан-Маріно залишатиметься у розкладі чемпіонату до 2020 року.

Гран Прі Сан-Маріно: траса Мізано
Наступна стаття про MotoGP
Лоренсо: Ми здатні боротися за перемоги у кожній гонці

Попередня новина

Лоренсо: Ми здатні боротися за перемоги у кожній гонці

Наступна новина

Гран Прі Сан-Маріно: розклад подій та вибір шин

Гран Прі Сан-Маріно: розклад подій та вибір шин
Завантажити коментарі

Про цю статтю

Серія MotoGP
Подія Гран Прі Сан-Маріно
Автор Марія Галата
Тип новини Прев'ю